УКРАЇНА ІНК ПОВІДОМЛЯЄ ПРО ВИХІД У СВІТ КНИЖКИ БРОНІСЛАВА ФАСТІВЦЯ “НОТАТКИ НЕБАЙДУЖОГО”
Фахівець-аграрник, який спеціалізувався на тваринництві і який чимало зробив у цій галузі, Броніслав Фастівець звернув свій взір на українські національні традиції й звичаї не без впливу свого фаху. Традиції й звичаї українського народу стали його захопленням, а відтак вийшли й на перше місце, і він майже професійно занурився у цю справу, повʼя-завши свою долю з українським козацтвом.
Книжка доступна на Амазоні у мʼякій та твердій обкладинках:
https://www.amazon.com/dp/B0GZK9TDTK (ISBN: 979-8195558086. Мʼяка обкладинка)
https://www.amazon.com/dp/B0GZK85DSN (ISBN: 979-8195564636. Тверда обкладинка)
Як придбати електронну версію книжки, можна довідатися тут: https://ukrainainc.com/2026/02/26/3063/
Автор про себе
Я народився 30 січня 1943 року у с Базилівщина Машівського району на Полтавщині. Батька свого Фастівця Івана Єгоровича я ніколи не бачив, бо загубився він десь без вісті на дорогах війни. Вічна йому пам’ять і шана! Ростила і виховувала мене мама Віра Романівна Назаренко разом з бабусею Марією Григорівною Голько, а з післявоєнних років – з вітчимом Дмитренком Григорієм Петровичем.
З 1950 року ми жили у селі Яблунів Оржицького району Полтавської області, куди маму скерували на роботу вчителем української мови і літератури у Яблунівську середню школу. З 1950 по 1960 рік навчався в цій школі. Вчився на «відмінно», закінчив школу із золотою медаллю, а так як я щороку під час літніх канікул заробляв трудодні колгоспним пастухом, то після закінчення школи продовжував здобувати освіту у Полтавському сільскогосподарському інституті. Зоотехнічний факультет цього інституту закінчив 1965 року на «відмінно» і отримав червоний диплом вченого зоотехніка.
На роботу був скерований у Кустанайську область Казахської РСР, попрацювавши там деякий час, був призваним на військову службу. Служив у військових частинах Туркестанського військового округу, а після закінчення військової служби повернувся в Україну.
Одружений, дружина – Фастівець Надія Степанівна. Маємо трьох дітей – Тараса Фастівця, Лауру Литвиненко і Руфину Панову; онуків – Володимира Фастівця, Олександра і Тимофія Литвиненків, Владислава, Олексія та внучку Діану – Панових.
Працював зоотехніком птахофабрики у Кременчуцькому районі на Полтавщині, зоотехніком, старшим зотехніком і замісником директора Харківської обласної держплемстанції, зоотехніком, керівником групи виробництва реагентів групп крові молочної худоби, науковим співробітником лабораторії генетики Інституту тваринництва УААН у м. Харків.
Опублікував кілька десятків наукових праць з питань імуногенетики та імітаційного моделювання селекційно-генетичних процесів на базі ПЕОМ у племінній справі та селекції молочної худоби. На громадських засадах у різні роки працював пропагандистом, профгрупоргом, членом профкому, головою комісії з трудових спорів Інституту тваринництва УААН. Завідувачем Музею Тваринництва Інституту Тваринництва УААН. У всі роки займався всебічною самоосвітою. З 2006 року на пенсії за віком.
Від упорядника, редактора і видавця
З Броніславом Фастівцем доля звела мене в українському сеґменті соцмереж років десять тому. Ми зацікавилися його записами, а він — нашими, і відтак почалося взаємне пізнавання й обмін думками та ідеями. Я побачив у панові Фастівцеві одного із дуже вузького кола україноцентричних особистостей, хто усвідомлює нагальність системних устроєвих змін для України, і відтак є моїм однодумцем якщо не на всі сто відсотків, то на девʼяносто з лишком точно.
Коли наше спілкування ще було уповні, я попросив Б. Фастівця стягнути його писання на теми, якими він переймається, докупи і скласти збірку статей і нотаток, які, безумовно, будуть цікаві й корисні усім, хто уболіває за відроджен-ня українських національних традицій і звичаїв і хто бачить перспективи успішного розвитку України саме на цих засадах. Пан Фастівець, спасибі йому, погодився й переслав мені либонь усе, що було в нього на компʼютері, і з того його доробку я уклав цю досить грубу книжку.
Фахівець-аграрник, який спеціалізувався на тваринництві і який чимало зробив у цій галузі, Броніслав Фастівець звернув свій взір на українські національні традиції й звичаї не без впливу свого фаху. Традиції й звичаї українського народу стали його захопленням, а відтак вийшли й на перше місце, і він майже професійно занурився у цю справу, повʼя-завши свою долю з українським козацтвом. Я сказав “майже професійно”, оскільки ви побачите, читаючи його “Нотатки небайдужого”, що часто йому бракує фахової освіти для осягнення проблем, які виникають у процесі його студій і роз-думів.
Очевидно, сказаним вище обумовлене те, що Б. Фастівець декларує своє бачення суспільного устрою для України, не пропонуючи шляхів переходу від нинішнього авторитарно-тоталітарного радянського устрою, в якому продовжує жити незалежна Україна, до якісно нового суспільного ладу, заснованого на українських національних традиціях і звичаях, а також і помітну плутанину в поняттях і категоріях (наприклад, “суспільний устрій”, “державний устрій”, “громадсько-політичний устрій” у текстах пана Фастівця зустрічаються як синоніми, хоча такими вони й не є).
Позиціонуючи себе яко традиціоналіста, Б. Фастівець у своїх пошуках істини заглиблюється аж до праукраїнського родоладово-племінного варново-вічового устрою українських оріянських громад, до оріянського родоладу й варново-вічового устрою й мріє про відродження традицій і звичаїв варново-родоладового суспільства, системи звичаєвого (коп-ного) права і всього того, що існувало на теренах України задовго до того, як на українські землі прийшло християнство.
Броніслав Фастівець “копає” дуже глибоко в історію – “десь близько 25–23 мільйонів років тому у пізньоміоце-нову епоху неогенового періоду найновішої в геологічній історії землі кайнозойської ери”, коли “існувало так зване Сарматське море, що охоплювало терени десь від Карпат до теперішнього Аральського озера”, у четвертинний (антропо-гененний) період Кам’яного віку, що “продовжувався десь до шостого тисячоліття перед християнським літочисленням, коли антропогенетичний період пройшов шлях від так званої первісної орди до первісно-общинного родоплемінного ладу”.
Його цікавить енеоліт, вік мідний: “Еней був парубок моторний” – ім’я Еней буквально значить “мідний”, – у якому він бачить “всі ознаки оріянського родоладу” і “точку опори для творення і розвитку вітчизняної відично-право-славної етнокультури у складі оріянського етногенезу і роз-витку, так званих індоєвропейських етнокультур”. “Від незапам’ятних часів Великої Скіфії і до Сарматії веде наш народ багатотисячолітні змагання і перманентну національно-виз-вольну війну проти іноземного поневолення, зумовленого пануванням світового рабовласницького ладу”, – наголошує Фастівець.
У прадавній традиції Б. Фастівець побачив раціональне зерно “аутентичної дорабовласницької ненасильницької (незагарбницької) і неґлобалістичної державності” й переконливо, наскільки це можливо, доводить, що “первіснообщинний, інакше – родоплемінний лад з варновим храмово-вічовим устроєм створив державність культурного, неордин-ського і ненасильницького типу (така державність не мала спеціального репресивного апарату для боротьби з власним народом), бо культура родоладу і храмово-вічового устрою варнового суспільства забезпечувала природним чином стабільність громад і суспільства в цілому”. Релікт цієї державності, на переконання пана Фастівця, “зберігся до нових часів у Запорозькому коші у Вольностях Війська Запорозького як відгомін прадавньої кошової держави арійців, де панувала система звичаєвого копного права, не менш, а більш доско-нала ніж панівні тепер рецепції рабовласницького римського (цивільного) права”.
Фастівець нагадує нам, що Геродот, описуючи побут наших пращурів, зауважив: “Закони їм не потрібні, бо закони у них всередині”, – і що “першими законодавцями для змі-шаних рабовласницьких спільнот античного світу були Со-лон, Лікург, Соломон, Юстиніан та інші рабовласницькі за-конодавці”,
Як відомо, багато наших сучасників – опонентів Бро-ніслава Фастівця, та й моїх також, – виступають проти від-роження національних традицій і звичаїв, а відтак звертають увагу на сучасний зарубіжний досвід і закликають до запозичення цього досвіду.
“Суть справи не в закликах у давно минуле, а у відродженні питомого, що є неперехідним, а значить – вічним, – справедливо відповідає їм Фастівець: — Вивчайте практику родоладу, варнового, храмово-вічового устрою, систем звичаєвого (копного) права, і ви багато чого зро-зумієте. Вічовий устрій, або просто “віче” – це не зібрання декласованого наброду, а сонмище загальновизнаних на всіх рівнях храмово-громадського устрою і урядування мудреців; там не голосували “більшістю”, там “віщували” більшою мудрістю, бо то були сонми волхвів, самодостатніх осо-бистостей, віщих людей, що мали обов’язок вести перед гро-мадами публічний дискурс (колективне думання) і ухвалю-вати рішення не ті, за якими була більшість, а ті, за якими була найбільша мудрість”.
Б. Фастівець розглядає Русь як неукраїнську держа-вну традицію, вважаючи варягів Рюриковичів завойовни-ками і використовуючи означення “так звана Київська Русь”. З його думкою не можна не погодитися: “Назва ʼРусьʼ озна-чала державність з князівсько-дружинницьким устроєм на відомих історичних теренах, що правила нашим народом як мародер-окупант, збираючи “полюддя” і пригнічуючи наше питоме національне самоурядування”.
У тій концепції відродження українських національ-них традицій і звичаїв Б. Фастівець формулює Національну Ідею як “вчення (доктрину), що обгрунтовує всесвітньо історичну місію народу, його покликання, місце і роль у світовій спільноті людей”, і наголошує, що наша ціль – “в своїй хаті – своя правда і сила і воля”.
Броніслав Фастівець не подає свої тексти як істину в останній інстанції. Він закликає до аналітичного й критич-ного осмислення усього, що ми обговорюємо. “Аналітичне мислення давні греки називали критичним мисленням, – пише він: – Критика давньогрецькою мовою означає аналіз, а не суперечку, приправлену гризнею. Критичне мислення і полемічний стиль мислення часто плутають: критика це не пря, не полеміка, як це багатьом здається. Критичне мислення, тобто мислення аналітичне, відкриває ворота у світ мислення концептуального”. Тут я з ним цілком згоден.
Як упорядник, в основу цієї збірки праць Броніслава Фастівця я поклав хронолоґічний принцип, вилаштувавши, наскільки це було можливо, його тексти в хронолоґічному порядку, що дозволяє відстежити й еволюцію поглядів ав-тора. У листі до мене пан Фастівець наголошує, що його те-ксти не були задумані ним системно: “То були ситуативно за-нотовані фрагменти, часто невеликі реферати на замовлення інших осіб, світобачення яких відрізнялося від мого, а тому не можу пригадати, щоб там було записане щось таке, чим варто було б зараз перейматися. <…> На мій погляд, воно дає уявлення про витоки і складники тої системи світобачення, якої я дотримуюсь”.
Читачеві цієї книжки напевно будуть цікавими автобіоґрафічні нотатки Б. Фастівця, з яких довідуємося про умови, в яких він виростав як особистість, про його особистий життєвий шлях, а також про студії над його власним родоводом. Як дослідника життя й діяльності Климента Квітки, мене зворушив факт кровного звʼязку пана Броніслава із К. Квіткою:
“Навіть знаменитий Климент Васильович Квіт-ка, відомий у світі знавець і дослідник народної музичної культури, чоловік Лесі Українки, – мій родич, його маму у ді-воцтві звали Марія Михайлівна Фастівець родом із Бурин-щини Сумської області, де зараз живе численна громада Фа-стівців, дуже цікавих творчих людей”. Не кожен із нас на-стільки уважний і уважливий до свого родового дерева.
Володимир Іваненко
2 травня 2026 р.
