Навесні 1995 року приїхав я до США з наміром пробути тут три місяці й повернутися назад у Київ до мого видавничо-друкарського бізнесу з новими діловими зв‘язками і, можливо, з новішим поліґрафічним обладнанням.
Не так сталося, як гадалося. Залишений мною на господарстві як ґенеральний менеджер мій колеґа Віталій Довгич не зумів порозумітися з моїми діловими партнерами, і там відбувся переворот, про суть якого я дізнався тоді, коли уже було пізно рятувати становище, а починати усе спочатку в силу тодішньої економічної ситуації в Україні було просто неможливо. Отож довелося залишися в США й оформляти «зелену картку».
На щастя, оформити дозвіл на постійне проживання вдалося оформити за кілька місяців. Уже восени 1995 року я почав займатися підготовкою до видання двомовного інформаційно-аналітичного бюлетеня «Ukrainian Mission | Українська Місія». Перший номер його вийшов на початку 1996 року.
Переїзд із штату Індіана до Мериленду позначився на перебігові бізнесу. Довелося переглянути й переосмислити багато чого в нових, столичних умовах. 20 вересня 1996 року було зареєстроване підприємство, яке ось уже двадцять п‘ять років відоме українській та іншим етнічним громадам в околиці найважливішої столиці світу як «Україна, Інк».
Поза традиційними видами діяльності (консалтинґові, перекладацькі, редакційно-видавничі та інші послуги), я активно включився в нову сферу — інтернетні послуги. Діло пішло тоді досить добре, я працював з досить успішною інтернет-компанією «My Free Office Online», обслуговуючи східноєвропейський напрям. Мій вебсайт «EastEurope.org» був, либонь, найбільшим україномовним ресурсом на теренах Північної Америки.
Інтернетна криза 2000 року, однак, внесла свої корективи. Фірму, з якою я співпрацював, було продано, новий власник обіцяв зберегти структуру, але не додержав свого слова, тобто його справжньою метою було банальне знищення конкурента. Відтак довелося зосереджуватися на традиційних напрямах діяльності, використовуючи інтернет уже не як бізнес, а як засіб маркетинґу й реклами.
Знайшлася інша інтернет-компанія, яка дала нам змогу обслуговувати не тільки сайт «України, Інк», а й створити цілу мережу українських сайтів, які покривали усі штати США. Це був потужний конґломерат інтернет-ресурсів української Америки, який успішно розвивався, нарощуючи свої можливості. Інтернет-компанія, з якою ми співпрацювали, завдяки й нам, розширила свою клієнтуру, досягла того рівня розвитку, коли стало можливим поставити своїх клієнтів перед вибором: або ви платите більше за платні послуги й починаєте платити за безкоштовні, або ви йдете геть.
Нам було під силу оплачувати широкий спектр напрямків роботи, і тому довелося обрізати кінці, скорочуватися й переносити в соцмережі (Фейсбук, Твіттер) те, що було у нас напрацьоване. Отож українські сторінки, присвячені окремим штатам і найбільшим містам США, трансформувалися у відповідні групи та тематичні сторінки в мережах.
Ми залишили при собі лише два напрями — «Українські Сполучені Штати» та «Український Вашинґтон», які планувалося розвивати як окремі сайти з відповідними доменами. Аналогічні тематичні сторінки, відкриті на Фейсбуці, переконали нас у недоцільності створення спеціальних сайтів за цими напрямами.
Натомість ми зайнялися створенням Української Світової Інформаційної Мережі (УСІМ), ідея якої тривожила мене від самого початку і яка зрештою почала втілюватися в життя через окремий сайт — «UkrainaInc.Net». Хоча справа пішла не так швидко, як хотілося б, наш інформаційно-аналітичний ресурс почав досить активно розвиватися.
Паралельно ми почали роботу над іншим проектом — всеукраїнським літературно-художнім, культуролоґічним і громадсько-політичним журналом «Україна», який дістав широку підтримку з боку українських літераторів. Відтак запрацював сайт «UkrainaInc.Org». Прикметно, що саме цей проект зазнав зухвалого нападу гакерів. Найбільшою мірою постраждала присутність журналу на Фейсбуці, де двічі підряд «завалювали» сторінку й блокували групу друзів журналу.
Атака на наш головний сайт «UkrainaInc.Com» зруйнувала результати нашої кількарічної роботи. Ми вимушені були змінити інтернет провайдера й по суті починати все спочатку. Наразі відновлено роботу цього сайту. Відновлюється робота сайту УСІМ, але ще багато належить зробити для повернення в інтернетний простір сайту журналу.
Симптоматично, що нашими найзапеклішими ворогами стали гакери не з російською «пропискою» і не якісь там інші чужинці, а… свої «добрі люди» з України. «Не так тії вороги, як добрії люди», — каже українське прислів‘я, і це, на жаль, так і є. Роблять усе, щоб обмежити нашу аудиторію і «глушити» наш голос як «активної діаспори».
Парадоксальність ситуації полягає в тому, що ці люди й сили, які за ними стоять, формально від імені України налагоджують співпрацю з американськими державними, діловими й громадськими колами, а на ділі роблять усе для того, щоб нашкодити українсько-американським відносинам.
Зухвало й затято діючи в своїх приватних чи корпоративних інтересах, підкуповуючи марнославних «лідерів української громади» в діаспорі, ці люди й сили, які за ними стоять, не думають про наслідки своєї діяльності проти України й українського народу, про те, що рано чи пізно «загойдають дерева на вітті апостолів злочинства і облуд» (В. Симоненко).
Зухвалість і затятість, як відомо, вимикають розум, а отже і усвідомлення того, що ми тут захищені Конституцією й законодавством США. Пропонуючи незалежні консалтинґові послуги американським державним орґанам, приватним юридичним і фізичним особам, ми маємо змогу неупереджено показувати їм, що насправді відбувається в Україні і з Україною, розкривати суть того, що американці не бачать або не розуміють і т.ін.
Як американський платник податків, Україна, Інк зацікавлена в тому, щоб наші податки, з яких формується федеральний бюджет США, а отже — й фінансова допомога українській державі та ґранти юридичним і фізичним особам в Україні, використовувалися за призначенням (на системні зміни в українському суспільстві, на створення україноцентричної системи ЗМІ, на стратеґічно продумане державотворення тощо), а не розкрадалися (не виводилися в офшори, не використовувалися на будівництво приватних маєтків та ін.).
На цьому ми стоїмо й будемо стояти як комерційна компанія, як «мозковий центр», як інформаційно-аналітична мережа, як спонсор Українського Університету й Міжнародної Фундації Лідерства та ін., і ніхто нас не зіб‘є з цього шляху.
Слава Україні!
Володимир Іваненко,
засновник і президент українсько-американської корпорації «Україна, Інк»
20 вересня 2021 р.
Натисніть на посилання, щоб підтримати Україну, Інк, Український Університет, а отже й Українську Світову Інформаційну Мережу, всеукраїнський літературно-художній, культуролоґічний та громадсько-політичний журнал «Україна». Наперед дякую вам за вашу щедрість!
