Новопризначений посол України до США Оксана Маркарова в інтерв’ю «Лєвому бєрєґу» повідомила:
«…для Вашингтону в мене є мрія, яка вже перетворилася в план – створити постійно діючий Український дім, який буде головним майданчиком для просування українського наративу, місцем зустрічі, обміну ідеями всіх друзів України, місцем дискусій і просування української культури. Український дім працюватиме в синергії з посольством і буде відкритий для усіх. І створенням його ми займемося вже цього року».
Пані Маркарова дала нагоду нагадати, що ідея створення Українського Дому у Вашинґтоні настільки ж давня, як і тутешня українська громада. Українська громада Великого Вашинґтону неодноразово обговорювала ідею створення Українського Дому, але втілення цієї ідеї в життя щоразу впиралися в непорозуміння між греко-католицькою та православною громадами, а Асоціація українців Вашинґтону була настільки слабкою як об’єднуюча структура, що ідея так і вмерла нереалізованою.
Про це я дізнався пізніше, коли приїхав до Вашинґтону й навесні 1996 року почав мусувати питання створення Українського Дому, оскільки вже за рік перед тим, їдучи до США, одним із моїх намірів була ідея створення в США Українського Дому як інформаційного, культурного, наукового й ділового центру України.
Навесні 1995 року з відповідною пропозицією я звернувся до міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка. За його розпорядженням зі мною мали розмови керівники управлінь культури та кадрів цього міністерства. Бажаних результатів ці розмови не дали. Міністерські чиновники мене просто не зрозуміли. «Ми вам нічим допомогти не можемо», – сказали вони, переадресовуючи мене до тодішнього посла України в США Юрія Щербака, хоча я не просив ніякої допомоги, а навпаки – сам пропонував допомогу Українській державі. Тоді я відповів їм, що в такому разі я буду займатися цим як приватна особа, і в міру можливостей я зайнявся цим по приїзді до Вашинґтону – створення Українського Дому стало одним із пріоритетних завдань тоді започаткованого мною інформаційно-аналітичного бюлетеня «Українська місія» (вийшло пару випусків) та заснованої корпорації, відомої тепер як Україна, Інк (Ukraїna, Inc).
Займаючись америкознавчими й українознавчими студіями, побувавши практично в усіх департаментах уряду, у Конґресі, у багатьох місцевих органах влади, у численних великих і малих фірмах, у родинах громадян США, я ще більше упевнився в нагальності й доконечній необхідності відкриття й стрімкого розвитку Українського Дому в столиці США Вашинґтоні.
Уже тоді було очевидно, що створення Українського Дому сприятиме: (1) виправленню хибних уявлень про Україну, що, стимульовані вороже наставленими щодо України та її незалежності силами, на жаль, побутують в офіційних колах та серед громадськості США; (2) формуванню позитивного іміджу України в США й у світі; (3) популяризації української ідеї й поширенню знань про Україну в американському суспільстві; (4) розвиткові україно-американських культурних, наукових, ділових та інших контактів; (5) згуртуванню тутешньої української громади й тіснішій її співпраці з Україною і т.ін.
У своєму листі від 14 травня 1997 року на адресу тодішнього президента України Леоніда Кучми я писав з цього приводу таке:
«Ви напевно, як ніхто інший, розумієте, що доля незалежної України вирішальною мірою формується тут, у столиці США Вашинґтоні, яку тут називають найважливішим столичним містом у світі, і це не перебільшення. Відкладати створення Українського Дому в США на невизначене майбутнє означає не тільки гальмувати позитивні устремління цього процесу, а й шкодити справі розбудови незалежної України.
Я цілком свідомий того, який огром роботи лежить на шляху реалізації цієї ідеї і скільки матеріальних, інтелектуальних та моральних витрат не потребує. Але так само невідворотно я наставлений на втілення цієї ідеї у життя і маю у зв’язку з цим цілком конкретні пропозиції, що задля цього треба б зробити Україні, а що можна зробити тут силами української громади та тутешніх підприємців».
У тому ж листі я писав, що з боку України для заснування Українського Дому нам було потрібне лише розпорядження президента України, яке: (1) підтримувало б саму ідею створення Українського Дому в США; (2) доручало б міністерству закордонних справ та посольству України у Вашинґтоні здійснити відповідні дипломатичні заходи; (3) рекомендувало б урядові, міністерствам і відомствам, громадським об’єднанням, підприємствам та діловим людям України посильно сприяти створенню й розвитку Українського Дому в США, надаючи йому відповідні матеріали та інформацію та ін.
Ми повністю брали на себе: (1) усі орґанізаційні клопоти, пов’язані із створенням Українського Дому в США; (2) забезпечення джерел фінансування, винайму приміщення, добору співробітників; (3) розробку програми діяльності Українського Дому та узгодження її з урядом України; (4) налагодження роботи, забезпечення належного функціонування Українського Дому та виконання поставлених перед ним завдань. У листі наголошувалося, що жодних спеціальних матеріальних та фінансових витрат у зв’язку із створенням, налагодженням роботи й функціонуванням Українського Дому Україна нести не буде.
«Насамкінець хочу запевнити Вас, пане Президент, – писав я, – у тому, що до реалізації ідеї Українського Дому в США мене спонукало не бажання робити на ньому гроші – для нього тут і поза цим я маю цілком сприятливі можливості. Мною рухає тільки щире бажання служити Україні, громадянином якої я є і чим пишаюся. До того ж, навряд чи сьогодні Ви знайдете іншу людину, яка ліпше підготовлена для цього професійно, має багатший практичний досвід, глибше усвідомлює важливість і нагальність проблеми і зіркіше бачить шляхи й можливості її розв’язання».
Звісно, я сподівався, що Л. Кучма, ознайомиться із змістом того листа й ухвалить рішення на користь цій надзвичайно важливій справі. Марними були мої сподівання… Як мені стало відомо, в адміністрації президента України, в МЗС та й у посольстві України в США той лист сприйняли як… скаргу – спрацювала стара радянська звичка будь-які листи у верхи розглядати як скарги.
Відповідно до поради начальника управління кадрів МЗС України, звичайно, я приніс ідею заснування Українського Дому до посла України Юрія Щербака, з яким мене пов’язували тривалі й майже приятельські взаємини. Спочатку Ю. Щербак поставився до цієї ідеї так: ви, мовляв, робіть, а ми подивимося. Оскільки ми зустрічалися з ним ледве не щотижня, я зумів переконати його у помилковості його позиції, і тоді пан Щербак попросив мене підготувати пакет проектів документів: (1) Розпорядження Президента України про підтримку ініціативи щодо створення Українського Дому в США; (2) Засновного Договору між урядом України та компанією «Україна, Інк» та (3) Положення про Український Дім. 8 липня 1997 року ці документи було передано Надзвичайному і Повноважному Послу України в США панові Ю. Щербаку.
Невдовзі після цього, але з іншої нагоди, була заснована Асоціація громадян України в США (1999 року вона була зареєстрована під назвою Міжнародна Асоціація Громадян України), і ми почали популяризувати проект Українського Дому. 5 вересня 1997 року в залі при Свято-Андріївському соборі УПЦ в США відбулося перше зібрання, присвячене шостій річниці проголошення незалежності України.
На превеликий жаль, подальша доля переданих у посольство документів залишалася невідомою: я не одержав ні писемного, ані усного повідомлення про те, коли й куди посольство передало проекти засновних документів Українського Дому. Відтак 27 квітня 1998 року пакет проектів удруге було переслано безпосередньо в адміністрацію президента України, і в своєму супровідному листі на ім’я Л. Кучми я, зокрема, писав:
«З метою підвищення ефективності й прискорення роботи над цим проектом я хотів би співпрацювати з якомога вужчим колом позитивно настроєних людей у Вашій адміністрації, МЗС та посольстві України в США; це мають бути особи, яких я добре знаю особисто і з якими можу легко порозумітися. На щастя, я маю повне взаєморозуміння з послом України в США паном Ю. Щербаком, з яким підтримую добрі особисті й ділові стосунки упродовж кількох десятиліть. Ув Адміністрації Президента України та МЗС працює чимало моїх колишніх студентів по Київському університету, яким можна було б доручити роботу над проектом у Києві, і я хотів би знати імена й номери телефонів цих осіб.
Разом з тим, з метою забезпечення гласності й громадського контролю над процесом створення Українського Дому в США я вважаю за доцільне передати проекти усіх підготовлених документів та відповідні інформаційні матеріали у засоби масової інформації України й діаспори. Ласкаво прошу сприймати це у позитивному плані».
Як, очевидно, й треба було сподіватися, відповіді з Києва ми не діждалися. Не тільки через це, але й завдяки накопиченню інформації про попередні спроби української громади Великого Вашинґтону заснувати Український Дім, я трохи охолонув до ідеї заснування Українського Дому, але не відмовився від неї.
З появою соціальних мереж 2011 року на Фейсбуку було створено групу «UkrainianHouse – Український Дім». Упродовж років група була відкритою, але через те, що сторінку групи завалювали інформаційним сміттям, її довелося перемкнути у режим приватної групи, і в цьому статусі вона продовжує працювати, маючи близько двохсот членів. Ось що можна прочитати в описі цієї групи:
«Завдання групи – обговорення й підтримка ідеї створення Українського Дому у Вашинґтоні, над чим, зокрема, працює компанія Україна, Інк. У цьому відношенні група безпосередньо пов’язана з Україною, Інк і адмініструється компанією.
<…>
Головними темами для обговорення в групі є:
– ідея створення Українського Дому;
– життя української громади Великого Вашинґтону;
– повідомлення про події, які можуть цікавити місцеву українську громаду, тощо».
Час від часу ми нагадуємо про нагальність створення Українського Дому. Цей Дім ми бачимо його поблизу пам’ятника Тарасові Шевченкові, де час від часу пропонують на винайм або на продаж будинки, які цілком підходять для такого закладу. Особливо мою увагу привертають три тавнгаузи. Років двадцять тому один із них здавали в оренду, і я тоді скористався можливістю ретельно оглянути його й зробити знімки інтер’єру. Нещодавно було виставлено на продаж сусідній тавнгауз, і в листопаді минулого року я виставив на сторінку «Український Вашинґтон» фото із пропозицією до української громади Вашинґтону, США й усього світового українства зібрати кошти на викуп цього будинку (продавець просив $1,700,000 – не такі вже й великі кошти як для столиці США). Прикметно, що ця публікація не викликала сподіваного обговорення. Очевидно, це є свідченням того, як українська спільнота що в Україні, що в діаспорі збайдужіла до українських справ взагалі і такого-от характеру зокрема.
Мені, безумовно, імпонує намір пані Оксани Маркарової на посаді посла України до США зробити створення Українського Дому одним із пріоритетів, і вже цього року зайнятися реалізацією цієї своєї мрії. Поінформовані люди кажуть мені, що вона має ділову хватку, та й чоловік у неї бізнесмен, якому в цій справі і карти в руки. Правда, підказуть мені, що цілком можливо, втілюватимуть вони цей проект як суто діловий і приватний. Дай Боже нашому теляті вовка з’їсти!
Володимир ІВАНЕНКО
Президент
17 березня 2021 р.